Муніципальний футбольний клуб

Кристал Херсон

Владислав Апостолюк: “Буду максимально віддаватися на тренуваннях та приносити команді користь в офіційних матчах”

21-річний нападник Владислав Апостолюк став останнім поповненням херсонського Кристала у минулому сезоні.
Саме Владислав відповідає сьогодні на питання клубної прес-служби.

Владиславе, на скільки нам відомо ти народився саме у Херсоні, але переїхав звідси доволі давно. Розкажи як і коли це було?
– Ви майже праві. Я народився у Цюрупинську (нині Олешки), так склалося, що мій батько з Херсона, а мати саме з Олешок. Після мого народження наша родина жила у Херсоні, але коли мені виповнився рік ми переїхали до Києва.

– Як ти потрапив у школу київського «Динамо» і чи довелося перетинатися з гравцями, які вже встигли заявити про себе у складі киян?
– Після того як пішов до школи, мати помітила, що весь вільний час після уроків я проводжу на вулиці граючи у футбол та вирішила віддати мене в академію київського «Динамо», але туди ще треба було пройти відбір, що мені зрештою вдалося зробити. Пройшов академію киян від початку до кінця, а коли навчання там завершувалося кращих забрали у команду U-19. Не буду обманювати, мов, «сам не пішов туди», мене туди просто не взяли (сміється), можливо тому, що був ще фізично заслабкий для команди U-19, де були вже цілком дорослі хлопці.
Деякі футболісти, які були зі мною в академії грають зараз в основній команді «Динамо». Це Євген Смирний, Георгій Цітаїшвілі, Віталій Миколенко. Богдан Лєднєв виступає зараз в основній команді луганської «Зорі».

– Як далі складався твій футбольний шлях? Є в ньому досвід виступів в Угорщині, Словаччині та Данії. Як це було?
– Після «Динамо» я поїхав на перегляд до «Александрії», там зіграв у «матчі-перегляді» після чого мені запропонували перший професійний контракт. На той момент мені було 16 років.
Через тиждень після підписання контракту зателефонував агент та запевнив, що в моєму віці й футбольних кондиціях треба спробувати себе за кордоном. Я погодився та поїхав до міста Мукачево Закарпатської області, де базувався угорський клуб, що шукав перспективних футболістів для тамтешнього чемпіонату. Там я пробув рік після чого мене запросили до ФК «Кішварда». Чесно кажучи грати за дорослу команду у 17 років було дуже складно, почалися травми. Напевне не витримав у цьому віці навантажень першої команди, а коли зрозумів, що на постійній основі грати не буду, попросив агента, щоб той знайшов мені клуб моєї «вагової категорії» й віку. Зрештою перейшов до словацької команди «Попрад» U-19, де відіграв рік та доволі добре себе зарекомендував, отримавши виклик у першу команду. Та все ж грати з дорослими на одному рівні було ще зарано, не вистачало досвіду та фізичних кондицій.
Через деякий час мене для отримання досвіду на дорослому рівні вирішили віддати в оренду до команди третього дивізіону чемпіонату Словаччини – «Вранов», але після місяця там вирішив, що краще для мене буде повернутися в Україну та спробувати себе в одній з місцевих команд U-21.

– Як ти опинився у донецькому «Олімпіку»?
– Пам’ятаю той день, коли вирішувалася справа щодо потрапляння в «Олімпік». Дуже переживав візьмуть мене чи ні. Все ж контракт було підписано. Після цього певний час був без ігрової практики, місяць сидів на лаві запасних, але коли у міжсезонні тренери почали мене регулярно ставити у склад та надавати ігрову практику швидко набрав хорошу ігрову форму. Через два місяці закріпився у складі U-21. У той час команду тренував Роман Миколайович Санжар, і коли він сказав, що я буду тренуватися з основною командою це стало справжнім шоком (сміється). На перше тренування з основною командою я приїхав на таксі та побачивши як гравці приїжджають на автомобілях VIP-класу зовсім «поплив» (сміється). Та все ж на кожному наступному тренуванні в мене виходило все краще й краще.

– Тобі довелося зіграти за донеччан у Прем’єр-лізі. Які залишилися враження від рівня вищого дивізіону вітчизняного футболу?
– На одному з тренувань до мене підійшов Роман Миколайович та сказав, що я їду на виїзну гру разом з першою командою. Чесно кажучи тієї ночі не міг заснути (сміється). На кожному тренуванні намагався доводити, що можу вийти на п’ять хвилин і не підвести. Дуже хотілося зіграти у Прем’єр-лізі хоча б декілька хвилин, але коли озвучили стартовий склад на гру проти «Олександрії» там було моє прізвище. З цього моменту пам’ятаю мало … (сміється). Пригадую, що від хвилювання тряслися ноги та руки, стан можна сказати був панічний, але Роман Санжар знайшов потрібні слова та зарядив мене впевненістю на гру. Ми тоді програли 0:2, але чесно кажучи на той момент результат для мене був не на першому місці, я насолоджувався кожною секундою проведеною на полі та атмосферою Прем’єр-ліги, а коли Роман Миколайович ще й похвалив мене після гри то взагалі був на сьомому небі від щастя!

– Коли ж ми почуємо про частину твоєї футбольної біографії проведеної  у Данії?
– Відразу після дебюту у Прем’єр-лізі, зателефонував агент та повідомив, що мене чекають у «Фремад Амагер», що виступає у першій лізі чемпіонату Данії. Контракт був дуже хороший, крім того не треба було їхати на перегляд. Клуби вели перемовини між собою, але в «Олімпіку» вирішили, що я можу поїхати туди тільки на умовах оренди для здобуття досвіду, після чого повернутися до України та виступати за донеччан.

– На скільки нам відомо повернення вийшло не дуже вдалим?
– Коли повернувся у стан «Олімпіка» в першій же грі зламав ногу, після чого пропустив три місяці, а коли відновився у команді вже почалася відпустка. Потім Контрольно-дисциплінарним комітетом було прийнято рішення, яким «Олімпік» U-21 було відсторонено від участі у чемпіонаті.

– Як ти потрапив у херсонський «Кристал»?
– Мені було зрозуміло, що заграти в основній команді «Олімпіка» не вдасться, там є свої «зірки», яким платять величезні гроші звісно вони й гратимуть на постійній основі тому розірвав контракт. Так вийшло, що це був мій другий перехід у сезоні, а за правилами можна робити тільки два переходи протягом одного сезону. Як наслідок залишився без футболу ще на чотири місяці. Звісно тренувався, але без команди та ігрової практики футболісту дуже важко. Треба було чекати завершення сезону та втратити ще більше часу, але з’явився варіант поїхати на перегляд до «Кристала». Може тому що це моя батьківщина дуже хотілося приїхати у Херсон. Швидко знайшов спільну мову з Сергієм Шевцовим. Сергій Анатолійович відразу зрозумів в якому я перебуваю стані, розпитавши коли в останнє мені довелося виходити на поле, проводити тренування та як відбувається відновлення після травми. Сергій Анатолійович з першого дня допомагає мені відновити ігрову форму.

– Як тобі  у «Кристалі»?
– Хлопці зустріли мене добре. Ніхто мене не «плавив», а навпаки підказують на тренуваннях та допомагають.
Зараз мені дуже хочеться показати, що я вмію грати у футбол. Не хочеться шукати виправдань стосовно часу протягом якого був без футболу, спортивну форму можна відновити. Буду максимально віддаватися на тренуваннях та приносити команді користь в офіційних матчах.

– Дякуємо

Подобається? Поділитись!

Facebook Twitter VK